Не помітила я, як одного разу викопали поруч з тею могилою яму. Проробили в ямі з боку дірку до княженкової домовини, й поклали на ніч в тій ямі якогось чоловіка. Виждав він, коли я прилетіла та оживила молодого князя, а потім тихенько просунув у дірку руку і зірвав з мене шаль; насилу я сама втекла; а князів син так і остався живий.
— Не шкода мені того молодого княженка — накохалася я з ним довго; — хотілось би мені одного тільки: побачити того молодця, що зірвав з мене мою чарівну шаль.
Розказує потім третя сестра:
— Побачила я, як од одного князя перепливли через ріку стрільці на полювання. Я впірнула в ріку, та й не пускаю їх переплисти назад до князя. Коли князь од себе посилав їм кораблі з харчами та одежою, то я їх на середині перекидала в воду. Сім років так я жартувала з ними. Стрільці зовсім обідралися, ходили голі, а як харчів не було, то їли траву. Потім побачила я, що пливе кораблем чужий чоловік. Я гукнула, щоб він вертався назад, а він проситься переплисти тільки туди. Я пропустила його і звеліла назад не повертатись. Бачу, а він пливе назад, харчі та одежу перевозить стрільцям. Хотіла я потопити його з кораблем, та й не подолала. Тільки хотіла його вхопити, він як крикне:
Чи то ж даром мене
Батько-мати кохали,
Оленячим мозком годували!
та як схопив мене за руку — на велику силу вирвалась од нього. А перстень свій у руці в нього оставила.
Не шкода вже мені тих жартів, бо й сама я хотіла покинути їх. Коли б мені тільки побачити того молодця.
