Сторінка:Васильченко С. Осетинські казки (1919).djvu/40

Цю сторінку схвалено

з нього користи — тільки сором од людей. Краще б було, коли б зовсім його ми не мали.

І нарадились вони позбутись свого Левня.

Виряжається батько на полювання та й Левня бере з собою.

Побрали вони рушниці і пішли в гаї. Ідуть вони, та й ідуть, та й ідуть. І зайшли в такі нетри, що й світу не видно. Тоді й каже старий стрілець:

— Отут ми, сину, розійдемося: ти підеш в один кінець, а я піду в другий. А як примеркне, ми знову зійдемося на цьому місці та й підемо до-дому разком. А що вистріляємо, будемо тут складати.

Нарізали вони примітку на дубові, та й розійшлися.

Думав же старий стрілець, що Левень заблудиться в лісі, а вийшло не так. Як звечоріло, приходить він до дуба, приносить за плечима одну козу, що вистріляв за день. А Левень лежить уже під дубом, козу й кабана поклав біля себе. Здивувався собі старий, а далі й каже:

— Дорога далека нам до-дому, добре-б було оце зварити вечерю, та підгодуватись, коли ж на лихо й огню забув взяти з собою. Бачиш сину, десь огонь горить — збігай попроси.

А син і каже:

— Вславили, тату, тебе люде, як старого стрільця. Як же воно сталося, що виряжався ти на полювання, та й забув огню з собою взяти? — Подивувався собі, одначе послухався батька й пішов добувати огню.

„Звідтіля вже не вертатись йому“, подумав старий стрілець і пішов додому.