Сторінка:Васильченко С. Осетинські казки (1919).djvu/39

 

 

АМ, де багато гір і долин, де ростуть ліса густі, непроходимі, колись жив собі стрілець та його жінка. Були вони вже старі, а дітей не мали. Коли дав Бог їм сина — пораділи старі, покликали гостей, і гуляли сім днів і сім ночей.

Пестять та жалують вони хлопця, оленячим мозком годують, а він росте, та завдає їм жалю. Чужі діти на полювання їздять, конем грають, а їх здоровань на смітнику сидить, та попелом пересипається. Не вмиється, не розчешеться, за діло не візьметься. Сміялися люде з нього і продражнили Левнем. Раз і каже батько до матері:

— Викохали ми сина здорового, як гора, та й не маємо