Сторінка:Васильченко С. Осетинські казки (1919).djvu/30

Цю сторінку схвалено

Як стало вечоріти, сховала вона брата в далеку кімнату. Зашуміло, загуло на дворі, в будинок влетів Чорний Орел. Крила з нього спали, і він став чоловіком.

— Щось тут чоловіком чужим пахне! — крикнув він сердито на жінку. — Признавайся, хто сюди приходив?

— Хто б же сюди приходив, коли сюди й птиця не долітає. Ти по світу літаєш, між людьми буваєш, то тобі й пахне чоловічим духом.

А трохи перегодом й каже йому:

— Щоб ти зробив, коли б прийшов до нас мій старший брат?

— Набив би й прогнав.

— А коли б середульший?

— І йому було б теж.

— Ну, а коли б найменший?

— Найменшому був би радий, більше як рідному братові.

Тоді жінка й каже:

— Ну, то прийшов же до нас в гості мій брат найменший.

Потім пішла й вивела брата.

Дуже радий був Чорний Орел своєму гостеві, вітав його, як рідного, жити в себе оставляв. Княженко жити не остався, — погостював у нього тиждень, та й виряжається другу сестру одвідати. Розказав йому Чорний Орел шлях до