ньому — отари овець. Теж минай. Далі будуть качки, гуси, кури. Пройдеш сім степів, тоді будуть тобі будинки Чорного Орла. Як будеш доходити до чабанів, признавайся до них. Вони тебе напоять і нагодують, бо вся та худоба, що стрінеш по дорозі, все то Чорного Орла.
Довго йшов Княженко степами; як доходив до чабанів, признавався до них, вони його поїли, годували й на дорогу харчів давали. Пройшовши сім степів, тоді побачив великі будинки Чорного Орла. Пішов туди. Увійшов у будинок, бачить — його найменша сестра.
Зраділа сестра, не знає, як краще брата шанувати. Далі й каже:
— Я на тебе, братіку, й не надивилась би, з тобою не наговорилася, та шкода мені томити тебе, бо ти й так в дорозі стомився: іди в кімнату, лягай спочивати.
Одпочив брат, встає; а вже йому стоїть і вода вмитися і рушник втертися, на столі — їсти й пити. Княженко й каже:
— Десь ти, сестро, сама на хвилинку не спочила та все за мене клопоталася.
Далі й питається Княженко у сестри:
— Як живеться тобі, сестриченько, на чужині в самотині?
— А добре, братіку, — каже, — чоловік мене любить і жалує, тільки він ревнивий.
Далі подумала та й каже:
— Оце я жду, не дождуся його та й боюся: як прилетить він, тричи увесь світ обкруживши, не буде тебе зразу впізнавати, то ще й стрілять згарячу стане. Сховаю я тебе на той час. А перегодом сама скажу йому.
