Сказав та й умер. Через рік прилетіло троє Чорних Орлів сватать князівен.
— Не оддамо! — кажуть старші брати Чорним Орлам. — Завезете ви наших сестер далеко од роду, марнітимуть на чужині.
Тоді найменший брат і каже:
— Згадайте, що батько заповідав нам, умираючи. Треба оддати.
Шкода було за сестрами, та не хотілось і батькової волі ламати. Оддали.
Поїхали три сестри з Орлами, та й вісти не шлють.
Зажурилися брати.
— Занапастили, — кажуть, — ми своїх сестер, світ їм повязали на чужині.
Далі старші брати почали нападатися на меншого.
— Це через тебе! — кажуть. Гризуть та й гризуть йому голову.
Тяжко стало йому жити з ними. Взяв він та й пішов од них, куди очі бачать.
Довго мандрував він світами, поки вийшов на степ. На тому степу трава до пояса, а скоту пасеться — й краю невидно. Підійшов він до чабанів розпитує:
— Чиї це степи, чий скот на них пасеться?
— Все це, — кажуть — Чорного Орла.
— А сам він далеко? — питає — мені треба до нього.
— Дорога не близенька. — Потім стали розказувать…
— Підеш прямо та й прямо. Буде другий степ, а на ньому — табуни коней. Минай, іди далі. Потім буде третій степ, а на
