Лицарь прокинувся, глянув навкруги та й каже:
— Ні, це ще не світає. Це красуня Акулян прокинулась та до вікна підійшла. Спімо. — Лягли та й знову сплять.
Прокинувся ще раз Побратим, дивиться — немов зовсім уже розвиднілося.
— Товаришу, вставаймо, бо вже на дворі видніє! — Стиха промовля він до Лицаря.
Лицарь прокинувся, глянув у небо та й каже:
— Ні, ще не видніє — це красуня Акулян прочинила віконце в своїй світлиці. До світа ще далеко. Спімо. — Сплять.
Прокидається Побратим, коли на дворі видно, як у день.
— Товаришу, вже день на дворі. Вставаймо!
Той прокинувся, глянув, та й знову каже:
— Ні, і це ще не день на дворі, — це красуня Акулян вийшла на рундук, бо в світлиці душно. Спімо. Ще до ранку встигнемо заснути.
Кріпко заснув Побратим. Був би й ранок проспав, коли б Лицарь не розбудив його. Розбудив Лицарь та й каже:
— Придумав я таке: я зроблюся черевиками, а ти понеси їх продавати до красуні Акулян. Оддаси їй ті черевики приміряти, а сам мерщій тікай од палацу та й не озирайся. Що буде — побачимо.
Перекинувся Лицарь в черевики, а Побратим взяв їх і поніс до палацу. Побачив він прислужницю та й каже:
— А понеси оці черевики Акулян, хай прибує. — Наймичка понесла черевики до Акулян, а Побратим мерщій за браму, на коня та хода.
Прибула Акулян ті черевички — прийшлися, як вилиті.
