Велетень і каже:
— Єсть на світі дочка в Сонця, красуня Акулян; як через рік приведеш ти до мене ту красуню, тоді не буду тебе їсти.
— Добре, — каже, — піду.
Вийшов од нього, та й пішов, куди очі бачать.
Вийшов він на шлях, та й журиться, де йому шукати тієї красуні Акулян. Дивиться — назустріч йому їде якийсь лицарь. Кінь під ним, як сокіл, зброя сяє і сам молодий та хороший. Поздоровкався він до Побратима, та й питає:
— Куди йдеш, чоловіче добрий?
А Побратим:
— Питай ти мене, коли я й сам не знаю. — Потім і розказав йому, хто він і що йому треба зробити.
Послухав його лицарь, а далі й каже:
— Тяжко знайти ту красуню Акулян, і самому тобі ніколи її не добути. Потоваришуємо з тобою, та вкупі поїдемо — я допоможу тобі.
Глянув на нього Побратим, та й каже:
— Як же мені потоваришувати з тобою, коли ти багатий, а я бідний, ти будеш конем їхати, а мені не зійти з тобою пішому.
— Помиримося, — каже, — а як будеш мене слухатись, то й у тебе все буде.
Потоваришували.
