|
С. Васильченко. |
Прозорим димом стоїть у хаті досвітня синява; із неї, як із води виринають і знову ховаються хатні речі: піч, лавки, судник, стіл, діжа серед хати, в якій ще звечора мати вчиняли паляниці.
На полу з під рядна видно лобату головку заплющеними очима; здається, ніби вона хитається в досвітніх сутінях, як біла, зівяла квітка на хвилях.
Все в хаті було якесь смутне і заспане, потьмарене.
Але біла стіна, проти напільного вікна, ніби заглядівши щось несподіване і радісне, зразу зашарілася, зарожевіла широким румянцем; проти неї у вікні забився з надвору в маленьку шибку ясний червоно-золотий метелик.
Метелик бився у склі, ніби намагався провертіти його, зазирав у хату, мінився, граючись срібними і золотими голками, сам сміявся і намагався розсмішити все, що було в хаті. І все, що було в хаті насторожилось, проясніло од несподіваної радощі.
Сонне личко коло вікна оживало; губи на ньому розтулялися, так, ніби воно тільки притаїлося, що
