— Помо-о-о…
І подавсь, подавсь, подавсь, кільки видно над верховинами дивовижних квітчастих лісів.
Комарі, мушки, усякі кузки запищали цілими роями, кожне по свойому, як той голосливий хор.
— І… і… і… і…
Семен простяг руки, починає махати ними, як регент у церкві, підспівує їм тоненьким голоском пискливим, лад дає:
— Господи по-ми-і-і…
Десь у гущавині, сховавшись у тіні велитня листка срібні струни вдарив невидимий цимбалист.
Закували срібними молоточками ковалики, золоті десь вінчики куючи.
Святі кравчики зашуміли на срібніх машинках — хапаються ангелам шати шовкові до свята пошити.
І роботу роблять, і службу Божу правлять.
Семен піднімає у гору руки, ніби підбіраючи мотузки од небесних дзвонів і починає працювати руками — ногами, і голос його, як грім розноситься далеко по всьому зеленому світу:
Дзень. Бом.
Са-вка вмер!
Поло жили Сав-ку!
На ду-бову лав-ку!
Лав-ка гнеть-ся,
Сав-ка смієть-ся!
