Цю сторінку схвалено
нуло в його очах, хитнув по-мужицькому головою.
Здавалось, загримів десь на небі грім:
За Сибіром сонце сходить —
Хлопці, не дрімайте!
Та на мене, Кармелюка,
Всю надію майте!..
Дикий, нестримний голос трощив і ламав усе в кімнаті, виривався з тісних стін на простори, на степи, мов сама та давня, затоптана та в мури забита козацька воля…
Заскреготав зубами, тарахнув кулаком по столі. Посипалися, забряжчали череп'я й шклянки.
Повернувся, пішов мовчки, повагом…
І на спині шкарубився мундир на йому, мов шкура на вовкові, накучмився чуб, а на шиї теліпався, розсунувшись, зім'ятий шовковий галстук, як на бикові налигач.
На мить усе в кімнаті заніміло…
1914
