— Спитайте його…
Цілий ліс дитячих голів розхитувався мірно й одностайно вправо і вліво:
От Кавказа до Алтая,
От Амура до Днестра!!.
Гекнули, мов перетяли поліно.
Стиха лупотіла полум'ям ялинка, як жива. Широкою підковою в передньому кінці залі сиділа міська інтеліґенція: пані, чиновники, панянки. Сиділи нерухомо, з опущеними очима, мов китайські божки… Не то дрімають, не то прислухаються до гомону далекої бурі. Отираються по кутках хмурі вчителі. Подекуди помітно засмучених декляматорів: стоять, понуро опустивши носи. Ззаду хвилястими скелями темніє гальорка — мовчить, як діброва.
Здавалось — один тільки інспектор був радий і веселий: розсівшись найближче до ялинки, він підморгував на хлопців, диригував рукою, сміявся, заохочував школярів до веселощів:
— А ну, смелее, а ну веселее.
Им повсюду отвечая,
Мчится русское — ур-р-а! —
рубали хлопці.
— Що вони співають? що вони співають! — стиха нервується на гальорці з гармошкою під пахвою якась піддьовка на підпитку: — от коли б я їм заспівав!..
— Тс!.. ша, Мартине! — сіпає його за рукав сусіда: — тут не можна: виведуть!
Гальорка вп'яла очі на панів, розглядаючи їх, як
