Сторінка:Васильченко С. Новелі (1953).djvu/32

Цю сторінку схвалено

— Зажди трохи! — сказав Недбай, — коли баль, так баль! У мене десь є олія, що купив староста для замазки на вікна: тепер вона якраз нам згодиться! — і через який час Недбай таскав із кухні маленький, засмальцьований горщичок з олією.

***

Повечерявши та помолившись Богу, шкільний сторож дід Гордій надів кожуха й вийшов із своєї хати, щоб іти на ніч до школи. Ступає собі Гордій помаленьку, рипить сніг під його чобітьми, дивиться на зоряне небо. — Так тихо, так ясно, — думає собі Гордій. — Справедливо, що Святий Вечір… Це ж не даром цеї ночі Христос нарождається.

Слава Ті рожденному
В яслі положенному, —

підспівує він собі стиха слова колядки.

— І як ото воно, сердечне, витримало під такий мороз у яслах! — дивується Гордій, — сказано святеє: і мороз не бере його…

Підійшов до школи. У вікні в кватирі вчителя світиться… — Не спить іще, — думає він, — мабуть сумненько одному… — Гордієві стало шкода молодого вчителя. — Ану, загляну, що там він робить, певне десь книжечки свої читає. Двоє, — говорить сам собі Гордій, заглядаючи в шибку, в її маленький, незамурований краєчок. — Бач, щупинський учитель приїхав у гості… Що ж то вони собі роблять? Немов би то щось кушають… — Гордій підводить до самої шибки старі, підсліпуваті очі.

„Охо-хо!.. — зідхнув він, — сухарики, сіроми,