— Єсть! — кричить дядько, — їй-богу єсть!
— Та де ж вони? — питають його.
— Десь єсть! — одмовляє.
Насилу його вгамували.
Тимчасом я вже пообідав. Батько побачив мене й покликав:
— А йди сюди, Панасе, — співати будем. — Це ж півчак у мене — похвалився він мною перед гостями.
Ну, а я тому й радий: зразу пурхнув попід столом і опинився на лаві, поруч з молоденькою моєю тіткою; з нею ми вже давно зладились співати.
Тітка зараз мені чарку:
— Та хіба ж ми не вип'ємо, лихо його матері, з оцим чорнявим!
Я був хлопець уштивий, узяв чарку в руку, вклонився гостям, оглянув усіх їх очима й поважно промовив:
— Будьмо здорові!
Потім трохи надпив і чарку поставив.
— Отож гляди, — договорюється тітка, — будеш женитись, то не забудь свахою взяти!
А я не тільки свахою — за жінку взяв би її — така вона мені гарна… Стали співати.
Наступила чорна хмара,
Став дощик іти.
Благослови, отамане,
Намет нап'ясти.
Загорілося моє серце: співаю — аж вуха в мене горять, а тітка виспівує ще дужче, виграє і голосом, і очима та мене близенько тулить до себе: любила вона мене й балувала за мою охоту до пісень.
