на життя! — Вина-б напитись… (Задумалась). Настуню! (Вертається назад) скажіть Максимові, що хоч ми й гризлись завжди з ним, проте я дуже жапію, що не попрощалась. Ішла сюди з тією думкою, щоб на прощання…
Голос в саду — Горпино! Хто там з тобою?
— Нікого нема!
— Брешеш! Брешеш, собача дочко! Ото ж який босяк побіг од тебе! В хату зараз, в хату! З городу моду привезла?
— Та цитьте — іду! Розкрили вершу, як ворота. Це не мати, а… Дихать не дає.
Пріся. Це хто у вас?
Настя. Модистка. З города приїхала до мачухи.
Пріся. Видно, що мачуха.
Настя. Із світу зжила б… Земля й хата, бачте, на дочку записана.
Пріся. Зажди — я либонь бачила її у церкві: у неї ще така роскішна, золота коса.
Настя. Ото-ж вона і є.
Пріся. Ну й коса-ж! Навіть не віриться, що то справдішня.
Настя. Е, ні — її! (Зітхає; думає): Хто же це до неї забрався? О! (Через лісу тихо, крадькома перелазить Кость).
Дівчата прищулились, приглядаються. Кость крадеться до комори.
Настя. (Голосно.) Хто тут?
Кость. (Приглядається, тихо). Це Настуня? Ну знаєте, і попав-би я був… (Загледівши Прісю, змовкує, поривається тікать. Дівчата сміються).
