Виряжається батько на полювання та й Левня бере з собою.
Побрали вони рушниці і пішли в гаї. Ідуть вони, та й ідуть, та й ідуть. І зайшли в такі нетри, що й світу не видно. Тоді й каже старий стрілець:
— Отут ми, сину, розійдемося: ти підеш в в один кінець, а я піду в другий. А як примеркне, ми знову зійдемося на цьому місці та й підемо до-дому разком. А що вистріляємо, будемо тут складати.
Нарізали вони примітку на дубові, та й розійшлися.
Думав же старий стрілець що Левень заблудиться в лісі, а вийшло не так. Як звечоріло приходить він до дуба, приносить за плечима одну козу, що вистріляв за день. А Левень лежить уже під дубом, козу й кабана поклав біля себе. Здивувався собі старий, а далі й каже:
— Дорога далека нам до-дому, добре-б було оце зварити вечерю, та підгодуватись, коли ж на лихо й огню забув взяти з собою. Бачиш, сину, десь огонь горить — збігай попроси.
А син і каже:
— Вславили, тату, тебе люде, як старого стрільця. Як же воно сталось, що виряжався ти на полювання, та й забув огню з собою
