— Кажи, — одмовляє князь.
— Не поспішай, князю, мене вбивати, звели краще копати яму поруч з могилою твого сина. Звели викопати яму і в їй прорити збоку дірку до його труни, щоб можна було рукою дістати. Я ляжу на ніч в тій ямі, а завтра вранці сина твого виведу з могили живого. А коли збрешу, то завтра що схочеш, те й зробиш зо мною.
Подумав князь, та й каже до слуг.
— Що ж вбити його ми й завтра встигнемо, а тепер зробіть так, як він каже.
Викопали слуги яму поруч з могилою князевого сина, продовбали в тій ямі збоку дірку до його домовини, впустили туди на ніч Левня. А щоб не втік — зверху дошками забили. Лежить Левень в ямі та й жде. Коли ось опівночи бачить він в дірку, що видовбали збоку, — а в могилі княженковій так щось і осіяло. Дивиться, а то прилетіла панна, така хороша, що аж сяє од неї. Зняла вона з голови у себе шовкову шаль, і стиха вдарила нею по плечу мертвого. Княженко зразу розплющив очі, та й устав, такий молодий та гарний, немов він і не вмирав. Сіли вони рядком, пообнімалися, стали цілуватись та милуватись. А Левень тихенько просунув руку в дірку — та відразу за шовкову шаль. Рвану-
