Сторінка:Васильченко С. Левень (1918).djvu/13

Цю сторінку схвалено

візьму, в чому стоїть, за руку свою жінку й піду звідціля, а ти будеш паном над усім моїм добром.

Тоді взяв його до себе в кімнати, напоїв, нагодував, ночувати оставив. Вранці Левень сів на свою шкуру й полетів по світу шукати пари золотому черевикові.

 
***

Летить він та й летить. Бачить село, а в селі панський будинок: біля нього снують люде: одні входять в будинок, другі виходять. І ті, що йдуть в будинок — плачуть, а ті, що виходять — сміються. Осів Левень в селі, підійшов до людей, та й розпитує: чого то люде, як ідуть в будинок — плачуть, а як вертаються — то сміються?

Люде й розказують йому.

— В цьому будинкові живе наш князь. Колись був у цього князя молодий син, такий хороший, що й не сказати. Князь не навтішався ним, коли не сподівано син помер; ніхто й досі не знає, з чого йому смерть та сталася. Старий князь дуже журиться за ним і ніяк забути не може. Як тільки вийде синові тому рік, князь велить нам приходити до нього в будинок й оплакувати сина. Людям те, як за напасть, та треба. Сьогодні оце тому синові вийшло сім років. Отож люде і йдуть в буди-