лись ми шукати на світі трьох довічних панн. Я поїхав перший. Дав мені батько на дорогу три мішки червінців, а я поїхав в це село до пана, та й сів з ним в карти грати. Програв я йому всі свої червінці, а потім і свою волю. Тепер я в нього за наймита. То ще він мене й посилає продавати булки.
Придивився до нього княженко, аж то його старший брат.
Впізнав, та й не признається, тильки каже:
— Гукни свого пана — я хочу з ним в карти грати.
Пішов той чоловік, гукнув пана. Сіли вони грати в карти. Недовго й грали: повигравав княженко в того пана все золото, всі табуни й отари, одібрав і волю своєму братові, а самого пана пустив мало не в одній сорочці.
— Ото, — каже — щоб не сідав більш грати в карти.
Тоді княженко признався до свого брата, одів його в добру одежу, дав коня, а за жінку дав старшу панну. Поїхали всі гуртом далі.
Їдуть, та й їдуть, коли знов село. Чують, а в селі щось вигукує: „по рибу!
