Цю сторінку схвалено
***
Їдуть та й їдуть, а ліс ще темніший, ще густіший. Аж бачать сидить третій гурток людей.
— Добридень!
— Здорові!
— Як ви зайшли сюди?
— Ми давно живемо тут.
— А чим же ви живете, що не вміраєте з голоду?
— А живемо ми без всякої їжи.
— Хиба ж можна? — питає.
— Нам можна, бо ми вміємо оживляти мертвого. Коли хто вмре не ївши, ми так зробимо, що він оживе знову.
— Нате вам мішок червінців, та навчіть цьому мого товариша.
— Добре, — кажуть.
Оддав княженко й третього свого товариша в науку, оддав останній мішок з чернінцями, а далі поїхав сам.
***
Їде він та й їде, а лісу й кінця немає. Вже не стало чого їсти, а краю все немає. Проїхав голодний ще девять днів, на десятий знесилів, став з коня хилитись.
