тих, хто каже про культ тіла — людині немає иншого виходу, як любити те, що їй неминуче дано. А той, хто на хвилину здолає глянути на себе збоку, одразу помітить, що його тіло, хоч яке воно довершене, годиться хиба́ на жаль та на глум. Цурак, що до його причеплено чотирі палки й насаджено кулю на підпорі, — справді чудний, хоч як його виточуй.
Шкода й мови! Адже ж немає сумніву, що, мавши тіло жаби, людина любила б його таксамо, як і теперішнє, й таксамо, вславила б його в мармурі, малюнках і слові… Отже одежа — велика річ! Ми творимо її на свій смак, тим часом як наше тіло — дарований кінь, що йому не виходить дивитися в зуби. Убрання — це гарний нічний горщик, і хоч яка гидка буде його укладина, її, проте, краще ховати в гарному посуді, ніж у поганому, чи й зовсім виливати додолу.
|
|
Вночі.
Цілісінький день обмірковував справу з спекуляцією і що-раз натрапляв на перешкоди. Я не маю лантухів; виявилось, що реченець моєї посвідки вже минув. А найголовніще — я зробив огляд свойому майну і з сумом пересвідчився, що не маю чого продати.
Я зовсім засмутився був, але рятункова думка спала мені в голову: не так давно моя добра господиня показувала мені три золоті десятки, що вона їх переховала з добрих часів. Вона старанно загорнула їх у хусточку, пов'язала стьожкою й поклала в першу шухляду комоди в куток ліворуч.
І от, коли моя добра господиня лягла спати, я, оце допіру, пішов і взяв їх. Ось вони, в моїй кишені. Тепер я спокійний.
Спати не хочеться. Одчинив вікно в садок, дивлюся і слухаю. Шуми клубочаться в далечіні, і ніч нерухомо звисає з верховіття дерев; мов прозорі ґрона загуслого повітря.
