на синів діявола, проженіть тіні пекла зпоміж себе! Потопіть свої злочини в нечистій крові й нею омийте свої степи. Благословляю вас кроввю Господньою на кров!
Він перехрестив чашею юрбу, що простяглася перед ним у на-пів-темряві, а потім, наливши з чаші вина собі в жменю, бризнув ним перед себе. І враз ніби скажений вихор постав ізпід землі! Навкруги задвигкотіло, затріщало, падало й трощилось, а юрба, заревівши, в плачу й зойках, кинулась до пророка. Той швидко зачинив царську браму й вийшов на повітря маленькою вівтарною двериною.
Круг нього знову заколихалась юрба. Перед ним падали навколішки, хапали його руки, цілували і шматували дрантя, що вкривало йому тіло. Він мовчки сунувся вперед, байдуже переступаючи через тих, що впали йому на дорозі. Його свита була обідрана до пояса, ноги оголені до колін і сорочка розпанахана на грудях. А він простував, удивляючися в темну далечінь, ніби вбачаючи там святі таємниці, що були тільки йому досяжні і зрозумілі.
Так дістались вони край села, і Босий іспинився. Він підніс кийок, і все стихло, мов перед гетьманською булавою.
— Вернітеся до домівок своїх, — промовив він: — пам'ятайте: кров Господня гукає про помсту!
Він пішов геть і тихо розтанув у місяшному світлі, а натовп поволі повернув на село, де тужно завивали самотні собаки.
|
|
У повіті стало неспокійно. З'явились невідомі отамани, й молодь, здобувши приховану зброю, купчилась у ватаги та ховалась по ярах. Уночі розвінчувано рейки і грабовано потяги, що йшли шкереберть під косину. Круг міста утворилось зачароване коло, яке не міг переступити комуніст, чи радянський службовець, не наклавши головою. Життя якось принишкло, мов над землею нависла хмара.
