Він мало мислив про те, що писав, бо все вже було обмислене до подробиць; тільки непокоїла його полохлива думка, що раптом щось пошкодить йому докінчити цю статтю — підсумок усього його існування. Він жахався наглої смерти в цю мить, смерти, що припинить його рядки, й ніхто тоді не дізнається, що вони, повстанці, єдині мали рацію; смерти, що підотне йому думку, і всі ті останні партії, що він їх мав донищити, лишаться цвісти, як і досі. Часом йому здавалось, що життя вже покидає його, й тіло його клякне. Тоді піт холодив йому чоло й падав масними краплями на папір.
Так він писав, хилитаючись між смертю й життям.
Поставивши останню крапку, він непевно підвівся й зітхнув — так, він був живий, а докінчена стаття, теж жива, купою лежала на столі. Редактор знову сів.
— Тепер можна й померти, — безсило прошепотів він, і млосні хвилі покотилися йому в голові.
Та за мить він стріпнувся.
— Ні, ні, мені ще треба її переписати!
Він добув новий жмут паперу й загострив олівця.
|
|
Начальник штабу раз-у-раз лишався дурником. Грицько раював, хоч йому й ніяково було перед начальником.
— Бачиш, — промовив він урешті, — на картах виходить, що я дурник, дарма що в життю я вдесятеро від тебе розумніщий. Хиба́ можна після цього ворожити на картах?
Грицько постановив цим разом піддатися начальникові штабу.
— Ходіть, — сказав він.
Але начальник штабу нічого не відповів. Коли Грицько підвів до його очі, то побачив, що він спить, схилившись на кулак із зібганими картами.
