Начальник штабу позіхнув.
— Дивна річ, — сказав він, — я так одвик спати, що мені вже чудно лягати, дарма що роботи немає. Коли маєте час, то погуляємо в дурника.
Він видобув з кишені засмальцьовану колоду карт і з ляском кинув її на стіл.
Але редактор хитнув головою.
— Не маю часу, — відмовив він: — треба написати статтю до завтрішнього числа. Ви не знаєте, яку статтю я пишу? Хе! Я готую її вже два тижні! Я… готував її ввесь час свого свідомого життя! А ось спромігся висловити це й одповісти на безліч питань, що повстали переді мною і всіма нами… Ця стаття — наслідок усього мого думання, підсумок усього мого існування… А ви кажете — гуляти в дурника!
Редактор ображено застукотів пучками по столу. Потім підвівся, пройшов двічі по кімнаті начальника штабу й вийшов геть.
— Скажіть Грицькові, щоб прийшов сюди, — гукнув йому наздогін начальник штабу.
За хвилину в кімнату постукало. Ввійшов Грицько, дванацятилітній хлопчисько, що був ординарцем у начальника штабу.
Той сказав йому сідати і здав карти.
|
|
Редактор увійшов до редакційної кімнати й сів біля столу, переступивши через секретаря редакції, що спав долі, простягшись навскіс кімнати. Каганець, що блимав на столі, заворушився й захитав на столі сіру редакторську тінь.
Добувши папір і олівець, редактор взявся до праці. Він писав хапаючись, лишав слова напів недописані, і рядки на папері то падали зпід його руки вниз, то нестримано дерлися вгору.
