Дід сидів у кутку, скоцюрбившись, із прижмуреними очима; ніби він не встиг приготуватися — до хвилі звуків, і вона захлиснула його несподівано. Дід сидів, увесь розгублений, та почував, як звуки великими клинами врізуються в його тіло і трощать його на-шмаття.
Учитель кінчав. Він іще стояв нерухомо, і смик лежав на струнах. Але звуку більш не було.
Дід Якимець підводився й ішов до дверей. Там він спинявся й казав учителеві:
— Я як пас громадську череду, так у мене була сопілка…Тоді я теж грав… корови пасуться було, а я граю сам собі.
У сінях сторож брав ціпка та плентався до церкви заснулим селом.
Дід жив уночі, коли всі спали; вдень же, коли всі жили, дід спав, і ніколи не снилося йому сонце.
Сестра Пріся одного вечора попрохала Ганнусю:
— Ганнусю, дозволь мені деякий час ночувати з тобою разом. Останніми ночами я кепсько сплю… Я боюся чогось і все думаю…
