темряві, вона йшла до кволого вогника та раптом падала перед ним навколішки.
Кілька хвилин вона мовчала в захопленні, потім із уст її виривалися слова моління. Вони сквапливим шепотінням летіли на вогник як метелики, і, чіпляючись одно за одне, зливались у тендітний тремтливий звук. Иноді цей звук ірвався, як нитка у прядці, і в тиші придушено падало ниць людське тіло та лежало долі без думок і руху, без прохання й подяки. Поволі виростало воно потім із темряви на полохливе світло, а напружені очі довго і вперто вдивлялись у невиразне обличчя Христа з таємною надією, що оживе воно й зассяє світлом.
Бог же був мертвий, і не рухалась його піднесена рука. Тоді знову виривалась безкрая цівка слів, і мовчки шурхала додолу вірою підняте тіло.
Голос молільниці міцнішав і з прохливого шепотіння робився настирливим і рішучим. Вона не прохала більше; вона вмовляла Бога, радила навіть.
Врешті вичерпувались усі молитви, що вивчені були довгими роками, а загадковий Бог вимагав іще слів, благання й любови.
Тоді жінка почала вимовляти слова без зв'язку і змісту, і всі вони безслідно згорали на хисткому вогнику лямпадки.
