По покоях почав ходити Явтух-Куленко, що постачав воду до бараку та рубав дрова на кухню. Він тримав у руках черепок, із якого повставав сизий дим. То курилася соснова живиця. Робив таке обкурювання Явтух із власного намислу і, власне, задля себе. Йому доводилось наносити води в покої, а його нудило від смороду лікарні.
Хворі поволі зникали серед диму, і Явтух, щоб заспокоїти їх, лагідно казав у кожному покою:
— Воно ж, як ладан…
Перед бараками скупчувались баби — родички хворих, із глечиками й пакунками в руках. Приносили воду з далекої криниці й вірили, що та вода трохи зцілюща.
Їх пускали на побачення тільки у другій годині, а тому вони поки-що порозсідались на довгій лаві в затінку та обговорювали ріжні значні пригоди.
Коли фершал проходив повз їх із довгим вудлищем, вони на-мить замовкали.
Година на ловитьбу була чудова.
Чергова сестра Одарка Калинівна роздавала хворим ліки. Вона вважно схилялась до кожного та казала ласкаві розрадні слова.
