У французького народу — це як переважний тип — спостерігається надзвичайна легкість в обходженню, якесь граційне відношення до оточення, і жвавість та м'якість в рухах так у важливому ділі, як і в розвазі.
Ось, наприклад, рисочки. Француз кондуктор наче не працює. Він так собі гуляє по вагону, жартує з пасажирами, щось здмухне собі з вікна і посвистує та дивиться в вікно. Так само, напів жартуючи, напів навчаючи, він здирає з жінки, що сіла не в той потяг, на який видано квитка, щось франків з двацять, перебалакуючись і агітуючи публіку на свій бік, видав квитанцію, легко клацнув через неї компостером, сказав пару влучних компліментів «потерпівшій» (вона сердитенько оджартовувалась) і поклонившись вийшов закурити з блакитними салдатами, що стояли в коритарі.
На бульварі Кліші в перший-же вечір мого перебування в Парижі я побачив таку картину. Двох-
