Коли ми переїзджали радянський кордон коло Себежа, вертаючись назад з мандрівки по Західній Европі, то було так радісно, наче після бані, коли ти три місяці не знав, що таке чиста гаряча вода на забрукану спину. А коли кондуктор, що їхав при нашому вагоні, в той самий момент, як потяг наш чмихнув під арку, на якій було написано «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» — коли, кажу, той кондуктор сказав товстошкірому американцеві по-англійськи:
— Тут уже немає джентельмен, а є товариш!
І коли зразу американець зробився ввічливим, як мило — (куди й ділась його пиха), — ми мало не танцювали.
Це було тому, що останні переїзди крізь буферні буржуазні держави — Литву й Латвію, кидають останній фляк болота в свідомість кожному, кому погано пахне теперішній захід.
Ці буферні держави або, як їх ще називають, лімітні, збудовані на дрібному грабуванні в'їдливому та на-
