злодіїв, де є сторож), то друкарські машини вуркочуть, мов ситі коти на печі. Он у кутку поряд клацають тихо пащами американки, розкриваючи, мов гіпопотами, чотирьохкутні морди, підхоплюють двома платівками, мов язиком, папірця, якого вкладає робітник, паща задоволено хевкає і зачавлює між зубами шрифтів чи кліше того папірця, щоб потім виплюнути його в инший бік, за допомогою того-ж робітника, вже з готовим текстом, чи малюнком. Слиною, як можна догадатись, у тої машини-американки є фарба, якою вона змочує зуби, а од них залишається вже слід на папері, а той слід ми, як літери надруковані, вже читаємо. І коли така американка має наші зуби, то й наші читачі набираються знання. Зуби (шрифти) можна вставляти всякі. Так робиться й в друкарні Шпаммера, де друкується книжки всіма мовами світу, за виключенням деяких, що входять в склад Союзу Радянських Республік і які тепер щойно завели свою азбуку.
В инших машин онде, що зайняли десятками цілу величезну залю, ходить взад і вперед залізна плита рівна-рівнесенька зверху, а на неї покладено цілі полки вишикуваних строєм металевих літер. Та плита, з літерами підбігає під такий завширшки, як вона сама, вал, на якому накладається аркушами папір, на
