та й позиркує в малесенькі темні-притемні віконечка. Віконечка маленькі, щоб сонце не заглянуло, щоб ніхто не бачив, що господар всередині робить. І навіть радіо — для свого куточку.
Рух великий. Постійно в рухові потяги міської залізниці, підземки, трамваї, автобуси, авто і тільки після 12 годин ночи, коли все це стає — вилазять старовинні карети, запряжені кіньми.
На вулицях вдень сумно і важко, денне світло Берлінові не йде. Зате вночі він, осяяний електричними сонцями, що відбиваються в асфальті, заллятий похапливим і текучим світлом реклам, робить гарне видовисько. Кіно-театри фірми «Уфа», освітлені різно барвними прожекторами, всередині здаються величезними жертовниками, де йдуть скучні міщанські фільми з доброчинними королевами і ніжними служницями, що задарма віддаються героям-офіцерам. І тільки Гарольд-Лойд і Чарлі Чаплін зрідка посміються добродушно над американськими звичаями.
Найцікавіша з світляних реклам буває на кіно та на всякі коньяки й инші «Канторович верке» («твори Канторовича» — руми й коньяки).
Театр мертвий. Театра немає — є ревю — (огляди), що перепачкувалися з американських мюзік-холлів.
