Сторінка:Валеріян Поліщук. Зеніт людини. 1930.pdf/10

І вже у другому кінцеві
Гнуто спада танцюючи по колу
Туга, достигла, червоняста сталка.
Вона з забрезклим брязкотом
Вклякає на долівку
І в моташки тяжки
Вклада свої сирі і шелепаві стуки.
Ось уложивсь один моток,
Там другий, третій...
Крюкам другий робітник їх одтягає,
Щоб уложити, мов коржі, клітками.
Розгін сикучих блиском макарон
Ізнов летить, ізнов ковзає,
І наповнює світлим рухом
Увесь дротовий цех.
Шершавими, пруткими звучиками дротина
Проскакує щоразу крицевий трек
І в ротичок тягучий пропадає,
Лише мотнувшии напрощай хвостом.
Так машинову точність кліщі робітничі
В руках упевнених складають,
Хапаючи раз-по-раз
Напругий постріл
Розпеченого в білий гарт заліза.

Може, торкнула втома за плече?
Може, параліч на секунду
Затьмарює наструнченеє тіло,
Щоб одпустити знов,
Як вискочить огнистий бич?
Може, метал, як тісто, ізімнявся?
Може... — Та раптом кліщі поковзнулись