— От іще куди гроші йдуть — люблю гарний тютюн. Знаєте, за військового комунізму всі махорку брали, аби курити. Я — ні. Таких цигарок ви рідко де надибаєте. Це витриманий тютюн, припахчений опієм…
— Воно ж шкодить, — зауважив Степан, закурюючи.
— Все шкодить! Дихати теж шкідливо, бо ви спалюєте кров. Не дихайте, може довше проживете! Ви думаєте — не буду робити того, що шкодить, то більше житиму. А ви подумайте так: робитиму те, що шкодить, може жити приємніше буде.
— І без опію жити цікаво, — сказав Степан. — Тут, у місті, я вам скажу, гроші потрібні, посада. О, якби гроші! А опій… це вже кому жити нема чим… хто порож ній сам, кволий…
— Чудово! Маєте здоровий розум! — відповів Максим. — Людську силу, думаєте, на силомір можна зміряти? А повноту життя — на кілограми? Ви наївний! Коли ви згадали за одружіння, так я й подумав — наївний.
— Так, по-вашому, всі наївні, хто жениться?
— Не ті наївні, а хто думає, що женитись треба. О, ті, хто жениться, зовсім не наївні! Це нещасні, коли хочете знати. Ви бачили за все життя хоч одне щасливе подружжя? тільки по щирості! Ні? І я теж. Як вам подобається така організація? Хочете, я вам щось покажу? — запитав він таємниче. — Тільки це — секрет.
Він видобув з шухляди коробочок і відкрив його. Там на оксамиті лежала пласка золота каблучка з кількома дрібними бриліянтами круг великого рубіна.
— Вам подобається? — збуджено казав він. — Знаєте, кому я подарую? Мамі. Сьогодні мамин день народження. Не думайте, що в нас гості будуть! У нас нема звичаю святкувати іменини чи там народження. Ми так тихо живемо, ніхто в нас не буває — ви звернули увагу?
Степан несміливо взяв у руку коштовність і роздивлявся на неї, поклавши на долоню. Бриліянти, мінячись, кидали іскри в рубін, і він, поглинувши їх, займався тьмяним, кривавим сяєвом.
— Дуже гарно, — сказав він, обережно поклавши каблучку в скриньку.
— Ви хотіли б подарувати таке своїй мамі, правда? — вів Максим. — Тс, я знаю, що ви сирота. Хочете, я вам ще
