Сторінка:Валер'ян Підмогильний. Місто (1929).pdf/180

Ця сторінка вичитана

— Ти вже тут? — здивувалась вона.

— Вийшов зарано, — сказав він, посміхаючись, — щоб швидше тебе побачити.

— Ой, який ти брехунчик!

Вона скинула пальто, капелюха й кинулась то нього.

— Погрій мене, — сказала вона,  — Зоська страшенно змерзла!

І в ту мить постерегла його смуток.

— Божествений розкис? Чому божествений розкис?

— Настрій поганий, — відповів він. — Це минеться.

Вона обняла його.

— Де настрій? — питала. — Тут? Тут?

І цілувала йому чоло, очі, щоки, як цілують дітям забитий палець, щоб не болів.

Потім умостилась у своє крісло, а хлопець сів на застілку коло її ніг. «Коло ніг королеви»), жортував він.

Зоська закурила, поклавши ногу на ногу й ліктем упершись у коліно, почала говорити, немов сама собі міркувала, висловлюючи свої думки так, як вони плелись у її голові, з усіма перепусками й скоками. Безперечно, поганий настрій буває навіть у Зоськи. Чому? Бо люди всі страшенні коміки, вони не хотять жити просто, а все щось вигадують, щось накручують, щось собі уявляють, а потім сами й мучаться. Зона шукає посаду, ходить на біржу і в профспілку, а там усе такі надуті сидять, такі поважні, а їй дуже смішно й хочеться показати їм язика. Татко ввечері пише якісь звіти, і вона раз намалювала в кінці коника, бо він дурниці пише, і нікому це непотрібно. Їй дуже подобаються аеропляни, бо вони високо літають, але їм не в голові Зоську покатати, вони бомби кидатимуть. Bсіх товстих і замислених їй хочеться штрикнути пальцем у живіт, щоб вони не думали.

Але найбільше чуднот добачала Зоська в людському коханні. Всі ж живуть одне з одним, роблять усякі приємні гидоти на самоті, а ніхто не хоче признатись! Навіть кажуть, що це непристойно — тоді зовсім не треба робити! Просто задаються на півтори копійки.

— Ти заснув? — спитала вона раптом, шарпнувши його.

— Ні, — сказав він.

Він сидів, прихилившись до крісла і слухав її слова, що вже не раз чув у різних комбінаціях з різних нагод. Він