сучасних технологій, так і практичного інтегрованого дослідження мовних одиниць на всіх мовних рівнях як спостережуваних складників мовнорозумової діяльності людини. Звідси випливає необхідність фундаментальних досліджень мовної системи, спрямованих на впровадження у високоефективні інтелектуальні мовні технології [Широков 2011: 332]. Усе це зумовлює актуальність комплексного, багатоаспектного дослідження української термінології.
З викладеного випливає мета нашої праці, яку ми бачимо в з’ясуванні передумов виникнення та особливостей системної організації термінів і терміноелементів на різних мовних рівнях (фонетичному, морфологічному, словотвірному, лексико-семантичному). Досягнення цієї мети передбачає виконання низки завдань, зокрема окреслення специфіки і характеру взаємодії галузевої та загальновживаної української лексики; виявлення особливостей термінотворення в природничих терміносистемах; аналізу основних лексико-семантичних процесів і системних відношень, притаманних термінолексиконові як окремому лексичному пласту. Логіка комплексного дослідження стимулювала встановлення фонетичних(акустичних) характеристик деяких звуків мовлення (тут було використано метод акустичних інваріантів), вироблення рекомендацій щодо графічного подання низки іншомовних, запозичених, питомих слів і термінів та визначення на цій основі тенденцій і шляхів розвитку галузевих термінолексиконів.
Комплексний характер і специфіка термінології спонукали до певного переосмислення методологічних засад її дослідження. З огляду на те, що на рубежі ХХ-ХХІ ст. “мовознавча наука пострадянського простору опинилася у стані методологічної кризи” [Селіванова 2008: 10], а методологія, як відомо, окреслює настанови, принципи, способи, засоби і процедури аналізу об’єктів наукового пізнання, настала потреба переглянути традиційні постулати лінгвістики. До того ж, у світлі активного поширення міждисциплінарних студій та синкретизму й синтетизму наукової макропарадигми (тобто співіснування кількох різнопланових парадигм, наявність міжгалузевого та міждисциплінарного взаємовпливу), актуальними і продуктивними є ідеї про методологічну взаємодію різних наукових галузей, адже нині сучасна лінгвістика “переростає свої традиційні межі” [Серебренников 1970: 365] та все виразніше набуває технологічного статусу [Широков 2001].
У цьому зв’язку не зайвим вважаємо покликатися на такі фундаментальні твердження математичної логіки, як теореми Геделя про неповноту. Елементарна інтерпретація першої (слабшої) теореми Геделя про неповноту свідчить, що для будь-якої несуперечливої системи аксіом – тобто вихідних положень теорії – може бути ефективно побудоване істинне, але не 13
