Актуальним завданням термінологічної ділянки в сучасних українських умовах стає створення національної термінологічної системи, а також забезпечення її неперервного і оперативного вдосконалення й адаптації до світових стандартів, що зумовлюється необхідністю інтенсифікації міжнародних науково-технічних, виробничих і комерційних контактів. Таких властивостей національної терміносистеми можна досягти за умови, що сама термінологічна галузь задовольняє властивостям мобільності, масштабованості та інтероперабельності – тобто відповідає принципам відкритих систем. Звідси випливає й висновок щодо необхідності інформаційно-технологічної модернізації національної терміносистеми з урахуванням новітніх тенденцій і досягнень у світовій термінологічній галузі [Широков 2015].
Окрім цього, такі фундаментальні питання термінології, як теоретичне осмислення термінологічної галузі та її статусу як науки, що нерозривно пов’язано з прикладним аспектом – практичною розробкою й уніфікацією поняттєвого апарату і методів дослідження, – а також уточнення метамови опису терміноодиниць, місце і функція термінів як елементів лексичного рівня мови, взаємодія загальновживаної і наукової лексики та низка інших розроблені недостатньо і тому залишаються надзвичайно актуальними й досі. Г. Хацер відзначає, що спеціальна та загальновживана лексика, які мають свої особливості, є необхідними складниками будь-якого фахового тексту [Хацер 2006: 222].
З іншого боку, спеціалісти, які належать до різних поколінь, регіонів чи наукових шкіл, нерідко мають відмінні погляди на те чи інше наукове поняття та його словесне позначення. Своєю чергою, неоднозначне ставлення науковців до українського правопису, а також нечіткість окремих його положень закономірно призводить до того, що різні фахові словники – навіть академічні – доволі часто подають написання того самого терміна неоднаково. Це вимагає додаткового аналізу лексикографічного матеріалу на первиннішому, фонетичному, рівні – адже одним із завдань прикладної фонетики є кодифікація правописних норм [Селіванова 2008: 644]. До того ж, останнім часом у мовознавстві посилюється тенденція до інтеграції, узагальнення уявлень про мову, зумовлених різноманітними локальними підходами [Кибрик 2003: 105]. Необхідність поєднаного дослідження термінолексики на різних мовних рівнях узгоджується і з висновками О. О. Потебні, який розрізняв у слові зовнішню форму (тобто звучання), об’єктивований звуком зміст і внутрішню форму (або найближче етимологічне значення слова, той спосіб, яким виражається зміст), де зовнішня форма нероздільна з внутрішньою [Потебня 1999: 156]. Про органічний зв’язок між різними мовними рівнями свідчить те, що виявлення фонем відбувається на лексичному рівні, шляхом зіставлення лексем, а одним 11
