перед тим непохитним. Він втягнув в політичну боротьбу великі маси пролєтаріяту Росії, що не приймав до того часу участи в дій боротьбі.
Разом з тим він поклав кінець зубатовщині, підірвав її значіння не тільки на півдні, але і по всій Росії. Це яскраво виявилося з початому в вересні 1903 p. страйкові московських друкарських робітників, які раніш були цілком під впливом агентів Зубатова і трималися осторонь від усякої політичної боротьби. Страйк відзначався великою організованістю: плян його завздалегіть було вироблено на зібраннях представників усіх друкарень: на цих зібраннях були намічені загальні для всіх робітників вимоги, що містили в собі поруч з вимогою підвищення платні й зменшення робочого дня, вимогу приняття однакових для всіх друкарень коллєктивних умов. Страйкарі відмовилися говорити в окремими власниками друкарень, вимагаючи одинакових уступок од усіх підприємців. Професійна спілка друкарських робітників, що виникла під час страйку, скоро приняла програму соціяль-демократичної партії, показавши цим, що агенти Зубатова цілком стратили свій колишній вплив на робітників, що зубатовщині прийшов кінець.
Суперечки про те, які завдання має перед собою робітнича кляса в Росії: чи повинна вона обмежитись боротьбою за поліпшення умов життя і праці на фабриках і заводах, чи їй необхідно поширити рамки боротьби і добиватися політичного визволення робітників, суперечку цю вирішило само життя, яке доказало, що пролєтаріят Росії не може сподіватися на дійсне полегчення своєї долі доти, доки не завоює для себе політичних прав, доки не матиме змоги широко розвинути свою клясову боротьбу, доки його спілки й організації не матимуть змоги одверто й вільно працювати. Життя вчило, що в умовах самодержавного ладу клясова боротьба пролєтаріату неминуче мусить
