ли робітників, дати їм змогу законним шляхом добиватися поліпшення своєї долі.
В 1898 p. в Західньому краю переведено масові арешти серед місцевих організацій „Бунда“. Арештованих привезли до Москви, де Зубатов увійшов з ними в переговори і доводив їм, що жидівський пролєтаріат може чекати поліпшення своєї долі тільки від допомоги йому самодержавної і необмеженої влади, що стоїть по-над клясами і тому здібна помогти трудящим. Зубатову вдалося деяких із заарештованих переконати, що до своїх благих замірів, що до свого співчуття до замірів єврейських робітників. Вони повірили, що заходи, на які вказав Зубатов, дійсно зможуть вирішити робітниче питання в Росії, і готові були в самому Зубатові вбачати „великий чинник робітничого руху“.
Ці агенти Зубатова, повернувшись з Москви, після звільнення їх з вязниці, на чолі з Марією Вільбушевич почали організовувати в містах Західного краю „Єврейську Незаможну Робітничу Партію“, протиставляючи її „Бундові“, який, на їх погляд, черев висування на перший плян завдання революційного характеру, цим сам затримує розвиток економічної боротьби і перешкоджує зростові професійних организацій єврейського пролєтаріяту. „Незалежні“ вводили до своєї програми підвищення культурного рівня робітників шляхом засновування культурно-економічних організацій. Коли не рахувати Мінську, де вони користувалися підтримкою одного з помішників Зубатова, жандармського офіцера Васілєва, „незалежнім“ не вдалося добитися хоча б трохи визначного успіху. Їх спроби заснувати в Вільні і в других містах свої організації майже не вдалися. Це пояснювалось опіром з боку „Бунда“, який мав великі сімпатії поміж єврейським робітництвом.
Сам Зубатов жалівся згодом на ту популярність, яку мав „Бунд“, вказував на те, що в Західньому краї дітей вчили з прокламацій і відозв „Бунда“. Зрозумі-
