що жандарми надто мягко поводяться з агітаторами і цим сприяють зростові революційного руху.
Ще p. 1880 фабриканти одержали дозвіл тримати на фабриках за свій кошт поліцейських агентів. Місцевих влад це не вдоволяло і вони стали потайки призначати поліцію на фабрики в ролі робітників. Обовязком фабричної поліції було пильно стежити і доносити начальству про все, що робиться на фабриках. Фабрична поліція повинна була зжитися з робітниками, ознайомитися з їхнім життям, прислухатися до їхніх розмов, стежити, хто приходить до них в гості і що вони читають.
Уряд мов би навмисне робив усе, що тільки можна було робити, щоб показати робітникам, що їм нема чого сподіватися від його. Р. 1898 робітники фабрики Нечаева-Мальцова в Гері застрайкували, домагаючись усунення зловживань адміністрації, і послали телеграму московському генерал-губернаторові, вел. кн. Сергію Олександровичу, з проханням обороняти їх. „Це не моя справа“ — відповів вел. князь. Фабричний інспектор, що вів слідство з приводу цього страйку, викрив, що „управління фабрики систематично допускало цілий ряд вчинків, що прямо нарушували закон, а проте управління не притягнено було до відповідальности, бо влада прийшла до висновку, що покарання адміністрації пошкодить її авторітетові в очах робітників і дасть останнім привод подумати, що влада зробила їм уступки . Отже пряме порушування закону не викликало кари для підприємців.
Під впливом такої політики уряду в свідомості робітничих мас відбувається великий перелом. Суворі заходи, до яких уряд брався, щоб задушити їхнє змагання до поліпшення умов праці, викликали обурення серед робітників, з'єднували їх в одно ціле і розвивали в них боєвий настрій, що різко виявився в перших таки роках XX віку. Кожний новий страйк і кожне нове втручання уряду в страйкову боротьбу було но-
