її потім назвали „економізмом“. Ця течія сама собой свідчила про це, що соціяль-демократичний рух починає тільки зароджуватись. Прихильники „економізму“ вважали, що робітнича кляса в Росії ще надто слаба і мало свідома, щоб почати боротьбу проти тодішнього політичного ладу, і схилялися до того, щоб завдання робітничого руху обмежити тільки економічною боротьбою. Вони не перечили, що пролєтаріат аби полегчити собі і забезпечити остаточну перемогу, мусить добитися політичної волі і участи в життю країни; але, вважаючи себе і робітничу клясу в Росії ще надто слабою, відкладали завдання політичного визволення на необмежену майбутність і обмежували свою діяльність до допомоги економічній боротьбі робітників, керуючи страйками, організуючи страйкові каси взаємної допомоги і беручи на себе инші завдання, шо в країнах з розвиненим робітником лежать не на політичній партії пролєтаріяту, а на професійних спілках.
Проте, всі умови, серед яких відбувалася економічна боротьба робітників Росії, ясно підкреслювали помилку, яку робили прихильники економізму, відокремлюючи економічну боротьбу від політичної і доказуючи пролєтаріатові, що для успішности спроб поліпшити своє становище і умови праці йому необхідно в першу чергу добитися політичного визволення.
Велика кількість страйків, що кінчалися поразкою робітників, показувала, що для успішности боротьби необхідно організувати професійні спілки, що об'єднювали б робітників певного фаху, сполучуючи їх в одно ціле й давали б їм матеріяльну допомогу під час страйків. Наскільки жива була серед робітництва свідомість потреби таких організацій, які не мали змоги тоді істнувати і працювати одверто, законно, в наслідок побоювання уряду допустити об'єднання порізнених сил робітничої кляси, показує той факт, що під час страйків в Петрограді і по инших містах робітники са-
