і обіцянки фабричних інспекторів і фабрикантів, що уряд розгляне питання, про зменшення робочого часу законоданим шляхом.
До 18 червня страйк притих. „ Робітники всюди повернули до своїх верстатів, — каже один із участників робітничого руху того часу, — але вже не тими, якими вони їх покинули“. За час страйку робітникам довелося зіткнутися безпосередньо з урядом і це не минуло без наслідків. З одного боку — „вговорювання“, зміцнені погрозами, з другого — рішучі заходи, що їх вживано відносно страйкарів, викликали правдиву революцію в головах навіть найменше свідомих і найбільш затурканих робітників, примушуючи їх замислюватися над питанням, хто є їх дійсний друг і оборонець їхніх інтересів, а хто їх гнобитель і ворог. Тим, чим раніш цікавилися лишень одиниці і десятки, тепер стали інтересуватися тисячі. Попит на нелегальну літературу досяг небувалого ще досі зросту і значно перевищив подачу“.
Страйк мав і велике організаційне значіння. Це була не низка страйків робітників ріжних фабрик і заводів, а загальний страйк робітників майже всіх бумагопрядильних і ткацьких фабрик Петрограду. Страйк вели спільно: спільно вироблювано вимоги, пред'явлені підприємцям; страйкарі помагали один одному грішми, і після страйку на деяких фабриках залишились засновані під час його страйкові каси.
Чутки про петербурзький страйк поширилися по цілій Росії і найшли відгомін в низці страйків в Москві, Нижньому-Новгороді, Володимирі, Костромі і ин. містах. Він зробив велике вражіння на уряд: під його впливом при міністерстві фінансів засідала рада з представниками промисловців в справі питання про зменшення робочого дня. Одначе, ця рада довго не працювала: час збігав, але обіцяного закону не було.
В січні 1897 p. в наслідок цього на деяких фабриках Петрограду знову почалися страйки. Уряд по-
