В осени 1895 p. почався страйковий рух серед робітників — ткачів Білостоку і його околиць. Застрайкувало від 15-ти до 20-ти тисяч робітників, страйк тривав біля двох тижнів і закінчився частковими уступками підприємців. В цьому ж часі в текстильній промисловості Петербурга вибухли страйки, що дали початок до широкого страйкового руху, який охопив петербурзький пролєтаріят в наступному році. До того часу петербурзькі соціяль-демократичні гуртки перейшли від вузько-обмеженої пропаганди до широкої масової агітації, користуючись кожнім догідним випадком, щоб вплинути на півсвідому ще робітничу масу. „Союз боротьби за визволення робітничої кляси“, що в йому обеднались ці гуртки, не був ще настільки сильним, щоб взяти страйковий рух в свої руки і ним керувати: проте відозви і проклямації, що в великому числі роздавалися на фабриках і заводах од його імени, зробили його дуже популярним серед робітництва. Роля союзу в страйковому рухові була хутчій помічною, ніж провідною. Проте йому пощастило зробити робітничому рухові велику послугу.
Від самого початку 1896 p. почали вибухати страйки в Петербурзі на окремих прядильних і ткацьких заводах. Приводом до дальшого розвою страйкового руху послужила коронація Миколи II. Фабриканти розпустили робітників на три дні до коронації і не видали їм за ці дні платні. Це робітників обурило і при кінці травня одна фабрика за другого почали припиняти працю. Робітники не обмежились вимогою заплати ва коронаційні дні. Представники підприємств, що застрайкували, числом до 100 осіб, спільно виробили свої вимоги: вони торкалися зменшення робочого часу, підвищення заробітньої платні, правильної і своєчасної її видачи. „Союз боротьби за визволення“ надрукував ці вимоги в великій кількості примірників і роздав на всі фабрики і заводи. Не обмежуючись цим, він збірав
