лиса і далі селянами, а справді не мали вже в селі ні господарства, ні навіть хати й були звязані з селом хіба залежністю в справі одержання пашпортів і оплати податків. При кінці 80-их років уже 86 % російських робітників не відходило на польові роботи. Доктор Дементєв випитав більше ніж 18½ тисяч робітників, у яких 65 % батьків тільки працювали на фабриках; отже, це було вже друге покоління робітників. Де саме підтверджують досліди проф. Ерісмана, які він робив на початку 90-их років. Ці досліди показали, що 63 % фабричних робітників Московської губернії пішли на фабрики малодітними. Зрозуміло, що для таких робітників село було цілком чуже: а знов селяне цих сіл, до яких вони були приписані, не могли дивитись на них инакше, як на чужих приходців.
Таким чином в половині 90-их років в Росії вже була численна кляса робітників, що не мали жадної власносте. Це були вже справжні пролєтарі і між ними та пролєтарами найбільш розвинених в економічному відношенні країн Західньої Европи ріжниця була мала.
При такій зміні складу і характеру робітничої кляси в Росії серед неї неминуче повинна було прокинутися пролєтарська клясова свідомість, тоб-то свідомість суперечности і непримирення її інтересів з інтересами капіталістів. Хуткому пробудженню цеї свідомости сприяв швидкий зріст промислових підприємств. Робітник, працюючи поруч з сотнями й тисячами других робітників, стикаючись і розмовляючи що-дня про все, що його хвилює і обурює, зі своїми спів-товаришами праці, значно швидче й легше вияснював собі своє становище і починав свідомо розбиратися в усіх питаннях, які ставило перед ним життя. Він роздумував і розмовляв з товаришами про свої відносини до фабриканта й хутко навчився сам розбиратись і другим помагати розбиратись, в чому причина того, що їм доводиться жити напівголодним життям, а фабрикант загарбує з
