теряйте марно дорогого часу, лише чимъ скорше утѣкайте, а то отъ-отъ ворогъ надлетить и… пропало все!
— Нехай! голосили козаки. Нехай, то згинемо по лицарски на воли!
Ажь глянули, по̂днялась шляхомъ во̂дъ моря велика курява, чути брязко̂тъ збруѣ и тупо̂тъ коней.
— Отъ и ворогъ вже летитъ! — загомонѣли козаки.
— Нѣ, зъ тои стороны не може надходити ворогъ! — мовить Маруся.
Приглядають ся всѣ и деревѣють… Очамъ своимъ не имуть вѣры… протирають очи…
— Чи се сонъ, чи справдѣ такъ єсть, якъ бачимо? — пытають себе.
— Не сонъ, — кажуть други̂ — нѣ, отъ придивѣть ся добре!
Глянули всѣ, а до нихъ просто гарцюють на коняхъ и пѣшо Запорожцѣ.
— Певно вызваляти насъ прийшли! — кажуть до себе нево̂льники.
— Отъ єще зъ кошовымъ на чолѣ!..
Вже близко Запорожцѣ, коли наши̂ глянуть и зновъ здивувались. За ними жене зъ противного боку лютый Абдуль-паша зъ численнымъ своимъ во̂йскомъ. Невольники, побачивши ту чорну хмару, выбѣгли напередъ своихъ.
