стогнала земля и груби̂ сѣри̂ муры.
Стиснуло Марусю за єи нѣжне серце и она тяжко заплакала.
— Не кленѣть мене, — промовила въ ко̂нци — лише молѣть ся до Матери Того, що воскресне завтра, и до Него и знайте, що вы въ недовзѣ такожь воскреснете и освободите ся зъ сеи тяжкои неволѣ…
— Мы вѣчно молимось и перше мали мы надѣю на лучше, а теперь не маємо нѣякои! — во̂дповѣли Козаки.
— Коли такъ, то вы забули, що сказавъ той, що воскресне завтра? Во̂нъ сказавъ: „Єдино вѣра и надѣя спасе васъ!“
— Амѣнь! закричали нево̂льники.
Маруся попращала ихъ и во̂до̂йшла.
Нынѣ послѣдній вже день девятый турецкого великого свята. На той день прибувъ ажь зъ Цареграда мулла-священикъ турецкій зако̂нчити торжество своєю розумною наукою та проповѣдями по̂сля корану правовѣрныхъ музулмено̂въ. Тому нынѣ, що лишь жиє, єще досвѣта по̂йшло въ найбо̂льшій мечетъ, слухати пророкового посланника.
По̂йшовъ тамъ такожь єще раненько и Аблдуь-паша зо̂ своєю во̂йсковою дружиною, лишаючи
