Коли она во̂дпочивала на мягко̂й софѣ, до неи уво̂йшла єи рабиня зо̂ спущеными въ до̂лъ очима.
— За чимъ? — запытала лаго̂дно Маруся.
— Прости, ясна перло, що смѣла я прийти и перервати споко̂й милого во̂дпочинку…
— Чого-жь хочешь? Говори просто!
— Тамъ въ долѣшно̂мъ гаремѣ лежить хора одна стара, колишня свѣтла перла сего гарему, такожь христіянка… Она довѣдавшись, що ты такожь христіянка, бажає побачитись зъ тобою…
— Добре! — мовила встаючи Маруся. — Такъ мене проведешь до долѣшного гарему, бо я єго єще не бачила…
И обѣ зъ тымъ выйшли.
По довшо̂мъ утруднено̂мъ ро̂жными выкрутами ходѣ прийшла Маруся до по̂дземного коридору, въ котро̂мъ по обохъ сторонахъ були позачинювани̂ дверѣ.
— Тутъ перебувають старо̂сть колишни̂ красавицѣ гарему! — шептала рабиня.
— И мене тоє чекає на старши̂ лѣта! — подумала, зо̂тхнувши тяжко, Маруся.
Въ ко̂нци прийшли до послѣднихъ дверей по право̂й руцѣ коридора, где було найтемнѣше. Нево̂льниця во̂дчинила дверѣ. Маруся вступила въ невеличку комнатку-келію. Се була тѣсна высока комнатка зъ маленькимъ во̂концемъ въ горѣ въ сте-
