А сонце вже заходило и грало ся послѣдними яркими промѣнями по сивоволосо̂мъ бигуславско̂мъ священику Захарію.
На мягко̂мъ дорого̂мъ турецко̂мъ килимѣ въ чудово гарно̂й богато̂й гаремно̂й комнатѣ сидить єще молода двайцятько̂лька лѣтна туркиня. Она дуже гарна. Лице єи мовь кровь зъ молокомъ, приятне, лаго̂дне, нѣжне; чорни̂ велики̂ очи такъ и сяють милымъ блескомъ, а надъ ними мовь шовкови̂ шнурочки чорни̂ ро̂вни̂ брови. На лици ледви можна доглянути у неи сумъ; якесь хиба умученє, хиба пригнобленє. Бѣлу якъ снѣгъ єи шию обвиває дорогоцѣнный нашийникъ, зъ котрого мовь искры сыплять ся во̂дъ дорогихъ самоцвѣтныхъ камѣнѣвъ, а по серединѣ нашийника блыщить ярко щиро-золота звѣзда. На тонкихъ єи пальцяхъ сяють такожь перстенѣ и золоти̂ обручки. Убрана въ легке шовкове одѣнє, котре здає ся цвите живо во̂дъ чудовыхъ та пахучихъ цвѣто̂въ.
Се запахъ справдешнихъ цвѣто̂въ, во̂дъ котрыхъ ажь зелено въ просторо̂й комнатѣ. Комната та по̂сля всхо̂дного звычаю дуже фантастично украшена. Часть єи украшають дороги̂ бамбусови̂
