моя річ судити. Я йду дорогою, на яку й Ти мене справляв. Хоча болюча вона й тяжка, але вона — моя дорога”[1]. І вже наступного 1913-14 навчального року молодий музикант записався звичайним слухачем філософського відділу університету в новоствореному проф. А. Хибінським інституті музикології. В основі були лекції шефа інституту. Ось їх тематика: “Історія інструментальних форм до часу Баха”, “Бах як інструментальний композитор”, “Польська музика в XVI в.”, “Вправи в аналізі сонат від Бетговена до Регера”, “Аналіз форм контрапунктичних і симфонічних”, “Увертюра і симфонія XVIII в. (до Бетговена)”, “Симфонічна поема від Ліста до Р. Штрауса”. Цікавлять його й інші дисципліни: лекції з історії античного мистецтва проф. Гадачека, про напрями наукової етики проф. Твардовського, вступ до філософії проф. Вартенберга, а також лекції з історії української та слов'янських літератур (проф. К. Студинський та Іл. Свєнціцький)[2]. До того ж, влітку 1913 р. Н. Нижанківський відвідав Мюнхен, де прослухав усі опери Вагнера, в тому числі прем'єру “Парсіфаля”[3].
Тепер до Н. Нижанківського приходить усвідомлення глибини його професійної музичної підготовки, критичне ставлення до себе. 2 березня 1914 р. він писав у листі до Р. Придаткевича, який 1913 р. став студентом Віденської академії музики: “Ти бурчав на мене, чому я не йшов відразу до Відня? Але з чим? Та техніка, яку я мав, то було прецінь нич. Я тепер поволі приходжу до себе, але хоч непевність, невдоволення і погані відносини коло мого старого (він покинув працю на широкій арені і перенісся назад у село) дуже спиняють мене у поступі наперед… одним словом я чую, що не маю у Львові що робити довше”[4].
З початком першої світової війни Н. Нижанківський виїхав до Відня. Успішно склав іспит у Віденській музичній академії і був прийнятий на безоплатне навчання в клас фортепіано проф. Є. Лялевича та теорії музики відомого тоді австрійського композитора, який тільки-но починав свою педагогічну діяльність, Йозефа Маркса. В останнього мав вчити гармонію, але в силу доброго її опанування був відразу переведений на контрапункт. Тут знову став акомпаніатором Р. Придаткевича. Останній згадував про цей період: “Маркс розбуджував творчий запал в клясі гармонії, однак в клясі контрапункту він був безнадійно
