Творчість Н. Нижанківського, як і його старших сучасників С. Людкевича і В. Барвінського, виросла на грунті західноєвропейського неоромантизму. Це було спричинене і духом часу, і професійним спілкуванням Н. Нижанківського з такими яскравими композиторами-неоромантиками, якими були Й. Маркс і В. Новак, і індивідуальними властивостями характеру, наділеного імпульсивністю, вразливістю і тонкістю реагування на життєві явища.
Неоромантичні риси проявилися насамперед у надзвичайній ліричності музики Н. Нижанківського. Її виразовий спектр доволі широкий: від дещо чутливої сентиментальності (як у “Вальсі” для фортепіано чи солоспіві “Не співай по весні”) до вишуканої витонченості (“Відповідь на картку з Мадриду”, “Жита”) і химерної колористичності (“Мала сюїта”). Звичайно ж, образний стрій композитора не можна звести лише до ліричності. В його музиці талановито відтворені образи епічні й танцювальні, скерцозні й архаїчні, гротескові й драматичні. Але на них завжди лежить слід м'якого й душевного ліричного сприймання світу, що споріднює назагал мозаїчну всевбираючу образну палітру Н. Нижанківського з більш монолітним, одноцільним і шляхотним В. Барвінським.
Разом з тим у душі Н. Нижанківського завжди паралельно існувало і розвивалося друге “Я” — палке серце патріота, який свідомо йшов на власні жертви заради майбутнього свого народу. Той другий складовий елемент його індивідуальності визначав у першу чергу його етичну поведінку в житті, живив активний громадянський темперамент. Але впливав також і на окремі твори, які ставали виразниками особистої ідеології композитора. Двогранність власної музики композитор добре усвідомлював (“Я є лірик з великою дозою героїзму” — писав він у своїй Автобіографії). Іноді відчувається його близькість до С. Людкевича, чий вплив через “Кавказ”, “Каменярів” чи “Галицьку Рапсодію” не міг не сприйняти. В тріаді “Людкевич — Барвінський — Нижанківський” останній посідав немов проміжне місце, доповнюючи й відтінюючи ці дві видатні постаті.
Увага Н. Нижанківського впродовж усього його творчого шляху була сконцентрована на малих формах, вокальних та фортепіанних. Саме в мініатюрах він досягнув максимальної характеристичності вислову, композиційної стрункості і викінченості деталей. Кожен з таких фортепіанних творів, як “Відповідь на картку з Мадриду”, Мала прелюдія соль мінор, Спогад чи Інтермеццо — це лаконічна,
