В. Барвінський не тільки зробив неможливе — забезпечив Н. Нижанківського посадою викладача інституту з осені 1929 р., але й сприяв його успішному лікуванню у свого брата, відомого лікаря О. Барвінського.
Львів у той час був значним культурним центром Західної України. В місті зосереджувалися потужні інтелектуальні, мистецькі, літературні сили українства. Тут діяли наукове товариство ім. Т. Шевченка з багатою бібліотекою, музеєм і друкарнею, концерн І. Тиктора “Українська преса”, що видавав різноманітну національну періодику та книжкові серії, національний музей під патронатом митрополита Андрея Шептицького, численні товариства, які плекали національну ідею: культурно-масові (“Просвіта”), освітянські (Українське педагогічне товариство “Рідна школа”), мистецькі й літературні (асоціація незалежних українських митців, Товариство письменників і журналістів, кооператив “Український театр”) тощо. У центрі музичного життя було музичне товариство ім. М. Лисенка з філіями в багатьох галицьких містах, яке виконувало дві основні функції: ініціювало найголовніші музичні події в краю, багато з яких стали етапними в розвитку української культури, та утримувало ВМІЛ як головний осередок плекання національних музичних кадрів. Наприкінці 20-х — на початку 30-х років українська музична культура отримала приплив свіжих сил — до краю стали поверталися колишні випускники ВМІЛ чи польських консерваторій, які завершили свою вищу освіту за кордоном, головно у Відні, Празі, Берліні, Італії. Це були О. Бандрівська, Є. Зарицька, М. Колесса, Б. Кудрик, Г. Левицька, М. Сабат-Свірська, Р. Савицький, В. Тисяк, І. Шмериківська-Приймова та інші. До цієї когорти високо обдарованих і освідчених митців належав і Н. Нижанківський.
Нижанківські поселилися в скромному двокімнатному помешканні в одному з будиночків митрополита А. Шептицького на вул. Ходоровського (нині Ф. Колесси) поруч з родинами Ковжунів, Лотоцьких, Стадників, Охримовичів, Корчинських.
В інституті Н. Нижанківський викладав курс фортепіано та музично-теоретичні предмети — контрапункт, аналіз музичних форм, сольфеджіо, інструментознавство. Зі спогадів його колишніх учнів, а згодом відомих музикантів композитора І. Соневицького, піаністів Р. Климкевича, Д. Колесси-Залеської, В. Кисілевської, О. П'ясецької-Процишин, співаків М. Скала-Старицького і О. Нижанківського (сина композитора) постає портрет Н. Нижанківського-педагога: ерудованого, закоханого в музику, переконаного патріота, вимогливого аж до суворості, а одночасно
